ВАЛЕНТИН СІРЕНКО. Життя та фарби

Валентин Сіренко народився 13 квітня 1938 року в Лубнах на Полтав­щині. Він є одним із яскравих представників живопису й графіки одеського андеграунду, розквіт якої прийшовся на кінець 1960-х-1980-тих рр. За свою незалежну позицію і творчі експерименти неодноразово поміщався владою в психіатричну лікарню.

Валентин Сіренко, який у 1967 році закінчив Київський дер­жавний художній інститут (зараз НАОМА) за фахом архітектор-художник, усе своє творче життя створює картини в абсолютно різних стилістичних рішеннях. Переважно на його творчість вплинули постімпресіонізм і фовізм, але Сіренко завжди лишається самим собою.

Роботи Сіренка знаходяться в музеях Одеси, у галереях Франції, Бельгії, США, у приватних колекціях України, Німеччини, Канади, Аргентини, брали участь у виставках в Англії та Японії. На великій виставці “Мистецтво перебудови” В Парижі в Galerie Christiene Colas у 1991 році придбали 2 картини Валентина Сіренко – “Творець” і “Купання з драконом”. Також були й інші виставки після перебудови.

Транс та авангард — це два стани, які добродушний та усміхнений Сіренко відчував із дитячих років. Світ він бачив чистим, сяючим, сповненим яскравих переживань, які він передає на полотно, використовуючи часом флюоресцентно-лимонні, найяскравіші сині та помаранчеві кольори. Лимонний навіть став у якийсь момент його фірмовим кольором. Це досить небезпечний колір, не особливо терпить сусідні відтінки. Сіренко От треба ж так сильно полюбити його, щоб він настільки гармонійно виглядав! 

Лимонне сонце освітлює пляжників; помаранчеві гітари співають пісні; експресивні бігуни біжать до своєї мети. “Життя чудове” – радісно шепотів Сіренко, швидко завершуючи чергове полотно. Писав він багато і швидко. Роками створювати ювелірні натюрморти — це не про нього. Дві години — і шедевр готовий! Іноді витрачалося трохи більше часу. Залежало від обставин.

Він багато років каторжно працював у своєму підвальчику-майстерні на Іноземній Колегії, а його роботи розумні критики називали багатим словом «Трансавангард».

Ось що він говорив про себе і про свої творіння: “Творча людина має постійно долати саму себе, виходити за власні межі, відповідати виразними засобами мистецтва на відчуття, що приходять у момент “екзистенції” — творчого екстазу”. Отже, для Сіренка «Екзистенція» (від лат. “ехsistentia” – існування) —  це не просто життя, існування тут і зараз на планеті Земля. Це п’янкий екстаз, найвища точка переживань, постійно, щомиті. Мабуть, він прагнув цього, і безперечно, перебував саме в таких станах у моменти написання полотен. Натомість увесь інший час доля навряд чи давала можливість спокійно жити й працювати, не кажучи про щастя. Реальність була до нього нещадна, мрії художника постійно зазнавали краху. Одне-єдине кохання і мрія була йому підвладна і доступна, одне лише захоплення —  полотно, фарби і пензлик. Решта була для нього не важлива. Чи то сирий глибокий підвал, у якому він щодня перетворював білу поверхню полотна на живий, переповнений щастям світ; чи то відсутність грошей, чи то байдужість людей, чи то навіть насмішки. Зі смиренням і добротою він приймав усе, що принесило йому життя. “Усіх потрібно любити, —  просто любити і все, як братів” – такі фрази не були порожніми в його бесідах і співтворчості з художником Дмитром Троновим, який був одним із небагатьох близьких друзів Сіренка.

Будучи за фахом художником-архітектором, він мислив просторово, не був дріб’язковим. Творив не просто окремі епізоди-сюжети, а глобальні світи, що переливаються інопланетними кольорами. Вважав життя великою вдачею і дивом; прагнув ігнорувати все, що заважало творчості. Ті, хто знав Сіренка, не могли пригадати його в незадоволеному чи розсердженому стані. Ніколи ні про кого не говорив погано. Виходячи з тьмяно освітленого підвальчика-майстерні, найімовірніше, особливо гостро сприймав запахи вулиць і природи, колір і світло сонця та шум міста.

Тому його живопис реальніший і яскравіший за ту дійсність, яка є насправді. І це, чи не правда, прекрасно і дивовижно!